МИ НЕ ВИНУВАТІ В ТОМУ, ЩО ЗЛОДІЇ ХОЧУТЬ СТАТИ МЕРАМИ                                                                                                                                                                   

На Рєзніка раптово в суд листа хтось подав,

Що ніби він наступне виробляє: крадій і благодійник, кандидат у мери
Що в Новіку ніхто життя не має:
Того заїв до смерті, інших обідрав.
Сергійка  молодці спіймали, та в кайданках
Гуртом до суду привели,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якійсь два Ішаки, одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа,-
Усе народ, як бачите, такий
Довірливий, тупий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена його ж помічниця…
А чутка в місті вже була така,
Що ніби то Сергій  частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Ірині й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких… Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!),—А все-таки СЕРЮЗІ,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбиратись:
Коли, і як воно, і що йому зробити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Крадіжку не сховати…
Недовго думали — вирішили
Сергія на вербі повісити звеліли,
— Дозвольте і мені, панове, річ держать!
Тут обізвалась Ірина-помічниця. —
Розбійника такого не так судить годиться:
Щоб більше жаху йому завдати
І щоб усяк боявся так робити, —   І мерською посадою його потрібно нагородити,

Щоб там він міг свою кишеню наповняти                                                                                 
Розумна річ! — всі почали кричати,
Послухали Іринку  й головою міста став  Сергій швиденько!

МОРАЛЬ СЕЙ БАСНИ ТАКОВА, СЕРГЕЙКЕ МЫ ДОВЕРЕЛИСЬ НАПРАСТНО!

Ксения Белоус-Дзегарницкая

0